«Аборт — це вбивство». «Жінка вбиває власну дитину». «Дитина хоче жити». «Життя починається із зачаття».
Ці фрази регулярно з’являються в дискусіях про аборти. Вони емоційні, прості й добре працюють як політичні гасла. Але якщо прибрати емоційне забарвлення і звернутися до ембріології, нейробіології та медицини, картина стає значно складнішою.
Аборт — це медичне переривання вагітності. Називати його «вбивством» — не науковий висновок, а моральна або релігійна оцінка.
Наука може встановити, що відбувається з організмом після запліднення, коли формується нервова система, коли розвивається мозок і які структури необхідні для свідомого сприйняття. Але наука не встановлює існування «душі» й не визначає, у який момент організм отримує моральний статус особистості.
І саме ці поняття надзвичайно часто змішують.
Що насправді відбувається після запліднення?
Після злиття сперматозоїда та яйцеклітини утворюється зигота — новий людський організм із власною генетичною комбінацією.
Це біологічний факт.
Але твердження «виник новий людський організм» і «виникла сформована людина зі свідомістю, почуттями та бажаннями» — абсолютно різні твердження.
Зигота складається з однієї клітини.
У неї немає мозку.
Немає нервової системи.
Немає серця, легень та інших сформованих органів.
Немає психіки, думок чи бажань.
Далі клітини багаторазово діляться, утворюється бластоциста, відбувається імплантація в слизову оболонку матки. І лише поступово починається формування тканин та органів.
Тому запліднення — це початок складного процесу розвитку, а не миттєва поява мініатюрної сформованої людини.
Як розвивається ембріон?
Розвиток нервової системи починається приблизно на третьому тижні після запліднення, коли формується нервова пластинка, а згодом — нервова трубка.
Саме з неї надалі розвиватимуться головний і спинний мозок.
Але тут надзвичайно важливо розуміти різницю:
початок формування майбутньої нервової системи ≠ сформований мозок ≠ свідомість.
Протягом наступних тижнів відбувається органогенез — формування основних структур організму.
До завершення восьмого тижня після запліднення триває ембріональний період. Із дев’ятого тижня в ембріології використовується термін «плід».
А мозок продовжує формуватися й ускладнюватися протягом усієї вагітності — і навіть після народження.
Тому популярний образ, у якому кількатижневий ембріон фактично прирівнюють до новонародженої дитини, не відповідає реальній складності ембріонального розвитку.
Чи може ранній ембріон «хотіти жити»?
Ні — якщо ми використовуємо слово «хотіти» в його звичайному психологічному значенні.
Бажання є психічним станом.
Щоб існувало суб’єктивне бажання, необхідна нервова система, здатна забезпечувати відповідні психічні процеси.
У раннього ембріона такого мозку просто немає.
Тому твердження:
«А звідки ти знаєш, що дитина не хоче жити?»
не є науковим аргументом.
Воно приписує організму психічний стан, для існування якого на цьому етапі немає необхідного нервового субстрату.
Це називається антропоморфізацією — перенесенням людських думок, емоцій та намірів на об’єкт або організм, який не має можливості їх переживати.
А як щодо болю?
Ще один поширений аргумент — твердження, що ембріон або плід під час аборту «відчуває все».
Однак здатність реагувати на подразник і свідомо переживати біль — не одне й те саме.
Для больового переживання недостатньо окремих нервових закінчень або рефлекторних реакцій. Необхідна достатньо розвинена нервова система та відповідні мозкові зв’язки.
Саме тому питання фетального болю в медицині розглядається через розвиток нервових структур, а не через емоційні припущення.
Сучасні професійні медичні організації, зокрема Американський коледж акушерів і гінекологів, вказують, що структури й зв’язки, необхідні для сприйняття болю, не сформовані щонайменше до приблизно 24–25 тижнів вагітності.
Це особливо важливо в контексті того, коли реально відбувається більшість абортів: вони здійснюються значно раніше.
«Але життя починається із зачаття»
Цей аргумент звучить переконливо переважно тому, що слово «життя» тут використовується одразу в кількох різних значеннях.
Сперматозоїд живий.
Яйцеклітина жива.
Клітини нашої шкіри живі.
Зигота також жива.
Після запліднення справді виникає новий людський організм, який за сприятливих умов може продовжувати розвиток.
Але питання аборту полягає не в тому, «чи живі клітини ембріона?»
Звичайно, живі.
Справжнє етичне питання звучить інакше:
коли організм, що розвивається, набуває морального та юридичного статусу особистості?
І на це питання немає біологічного тесту.
Під мікроскопом неможливо побачити «момент набуття прав».
Саме тому твердження, що повний моральний статус людини виникає в секунду запліднення, є філософською або релігійною позицією — не відкриттям ембріології.
Чому «аборт — це вбивство» не є науковим твердженням
Слово «вбивство» здається біологічним, але насправді воно передусім є моральною та юридичною категорією.
Наука може встановити:
- стадію розвитку ембріона або плода;
- наявність певних органів;
- ступінь розвитку нервової системи;
- характер мозкової активності;
- потенційну життєздатність поза організмом вагітної;
- медичні ризики вагітності та аборту.
Але науковий аналіз сам по собі не може видати результат:
«моральний статус = людина».
Для висновку «аборт є вбивством людини» необхідно спочатку прийняти додаткову моральну передумову: ембріон із моменту запліднення має той самий моральний статус і права, що й народжена людина.
Наука такої передумови не встановлює.
Тому коректніше говорити:
«Я вважаю аборт убивством відповідно до моїх моральних або релігійних переконань».
А не:
«Наука довела, що аборт — це вбивство».
Не довела.
Релігія та наука — різні способи пояснення світу
Значна частина сучасної антиабортної риторики пов’язана з релігійними уявленнями про священність життя, душу та момент її появи.
І тут необхідно провести чітку межу.
Більшість великих релігійних систем сформувалися сотні або тисячі років тому — задовго до появи генетики, сучасної ембріології, нейробіології, мікроскопії, ультразвукової діагностики та доказової медицини.
Люди того часу просто не могли знати того, що сьогодні відомо про внутрішньоутробний розвиток.
Релігійні тексти є частиною історії, культури та систем вірувань людства. Але вони не є підручниками з ембріології.
Твердження про «душу в момент зачаття» неможливо перевірити експериментально.
Душу неможливо побачити під мікроскопом.
Неможливо виміряти її активність.
Неможливо встановити момент її появи за допомогою МРТ, УЗД чи електрофізіології.
Тому це питання віри, а не науки.
Людина має повне право вірити, що душа виникає в момент запліднення, і на підставі цієї віри ніколи не робити аборт.
Але особисте релігійне переконання і медичний факт — не одне й те саме.
Особливо проблематично, коли релігійні переконання певної частини суспільства перетворюються на закон, який регулює тіло та медичні рішення людей, що цієї віри не поділяють.
Чому тоді в деяких країнах аборти заборонені?
Законодавство не завжди є прямим відображенням наукового консенсусу.
Закони формуються під впливом історії, культури, політики, релігії, громадської думки та діяльності різних політичних груп.
Один із найвідоміших європейських прикладів — Польща, де законодавство щодо абортів є одним із найбільш обмежувальних у Європейському Союзі.
Релігійний фактор у польській політиці щодо абортів добре задокументований: Католицька церква та консервативні рухи десятиліттями мали значний вплив на суспільну й політичну дискусію щодо репродуктивних прав.
Це важливий приклад того, чому не можна використовувати сам факт існування заборони як доказ:
«Якщо держава це заборонила, отже наука вважає це вбивством».
Ні.
Держава може заборонити щось із політичних, культурних, моральних або релігійних причин.
Біологія від цього не змінюється.
Заборона абортів не означає зникнення абортів
Є ще один аспект, який часто випадає з моральних дискусій.
Жінки не перестають мати небажані вагітності після ухвалення заборони.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, аборт є поширеним медичним втручанням, а приблизно 73 мільйони штучних абортів відбуваються у світі щороку.
ВООЗ також наголошує: обмеження доступу до абортів не зменшує їхню кількість настільки, наскільки впливає на їхню безпеку.
Коли безпечна медична процедура стає недоступною, частина людей звертається до небезпечних способів переривання вагітності.
Таким чином, реальна суспільна дискусія має стосуватися не лише абстрактного питання «за чи проти абортів», а й наслідків конкретної політики для здоров’я та життя жінок.
І є ще одна людина, про яку дивним чином забувають
У центрі вагітності знаходиться не тільки ембріон.
Є ще вагітна жінка.
І на відміну від раннього ембріона вона безсумнівно має сформований мозок і нервову систему, свідомість, почуття, бажання, плани, соціальні зв’язки та здатність приймати рішення.
Вагітність відбувається всередині її організму.
Саме її тіло забезпечує ембріон киснем і поживними речовинами.
Саме вона переживає фізіологічні зміни, пологи та потенційні медичні ускладнення.
Тому дискусія про аборт є також дискусією про тілесну автономію.
Навіть якщо людина надає ембріону високий моральний статус, залишається складне етичне питання: якою мірою держава може примусити одну людину використовувати власне тіло для підтримання життя іншого організму?
Це вже питання не ембріології, а біоетики та прав людини.
І воно не зникає від повторення фрази «аборт — це вбивство».
Право не робити аборт — і право не нав’язувати цей вибір іншим
Свобода вибору не означає примушування до аборту.
Навпаки.
Жінка, яка через власні переконання вважає аборт неприйнятним, повинна мати право продовжити вагітність.
Жінка, яка не сповідує відповідної релігії або має інше моральне бачення, не повинна автоматично бути зобов’язана жити відповідно до чужої релігійної доктрини.
Це і є принцип світської держави.
Релігійна свобода означає право сповідувати свою релігію.
Вона не повинна означати право примушувати інших людей дотримуватися її правил.
То чому аборт — це не «вбивство» в науковому сенсі?
Тому що наука не має категорії «вбивство» для опису морального статусу ембріона.
Вона описує розвиток.
Після запліднення виникає зигота.
Потім формується ембріон.
Поступово виникають тканини й органи.
Починає розвиватися нервова система.
Пізніше формується дедалі складніша архітектура мозку.
Ще пізніше виникають нейронні зв’язки, необхідні для складнішого сенсорного сприйняття.
Це процес, а не одномоментна поява сформованої особистості.
Саме тому перетворювати складну ембріологію на гасло «з моменту запліднення перед нами дитина, яка думає, відчуває і хоче жити» — означає змішувати біологічні факти з моральними переконаннями.
Наука не забороняє мораль — вона вимагає не видавати її за факт
Людина може бути проти абортів.
Може вважати їх морально неправильними.
Може ніколи не зробити аборт сама.
Може належати до релігії, яка його засуджує.
Це її право.
Але коли дискусія переходить у площину науки, правила змінюються.
Тоді недостатньо сказати:
«це дитина»;
«вона хоче жити»;
«у неї вже є душа»;
«аборт — це вбивство».
Потрібно показати, яка саме структура мозку існує на відповідному терміні, які нейронні зв’язки вже сформовані, які психічні процеси можливі та на яких доказах ґрунтується твердження.
І саме тут емоційні гасла дуже часто закінчуються.
Бо сучасна ембріологія описує не магічну мить, коли після запліднення миттєво виникає сформована дитина, а тривалий і надзвичайно складний процес розвитку людського організму.
Аборт можна засуджувати з релігійних чи моральних позицій. Можна дискутувати про допустимі терміни його проведення. Можна сперечатися про моральний статус плода на пізніх етапах вагітності.
Але не варто перетворювати особисте переконання на псевдонауковий факт.
Ранній ембріон не має сформованого мозку, свідомості чи здатності «хотіти жити». Нервова система та мозок виникають поступово, а здатність до складного сприйняття потребує значно пізніших етапів розвитку.
Запліднення є початком розвитку нового людського організму. Але твердження, що саме в цю секунду виникає особистість із повним моральним і юридичним статусом народженої людини, не є висновком біології.
Це філософська або релігійна позиція.
Саме тому фраза «аборт — це вбивство» не є науковим фактом.
І якщо ми хочемо серйозно говорити про репродуктивні права, варто починати не з гасел, страху чи релігійних догм.
Варто починати з того, що ми насправді знаємо.
З науки.
