Українка Ірина, яка сьогодні живе в Німеччині, познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Османом в Instagram. Спочатку вона навіть не хотіла відповідати на його повідомлення, а згодом вони створили сім’ю. Та звичайне відео подружжя у соцмережах несподівано викликало хвилю расистських і ксенофобних коментарів. Незнайомі люди писали про «зраду українського роду», дорікали Ірині вибором чоловіка іншого походження та навіть пов’язували її особисте життя з війною.
Як Ірина та Осман поєднують у своїй сім’ї різні культури й традиції, чи стикалися вони з упередженнями поза соцмережами, чому Ірина не збирається приховувати чоловіка через чужі коментарі та що відповідає тим, хто вважає, що національність або колір шкіри мають визначати вибір партнера, — у відвертому інтерв’ю для VTrendi.TOP.
Як ви познайомилися з чоловіком і коли зрозуміли, що між вами все серйозно?
Насправді познайомилися ми дуже банально — в Instagram. Він знайшов мій профіль і почав мені писати. Писав багато й наполегливо, а я довгий час узагалі не відповідала. Але він не здавався і постійно просив: «Ну просто відповідай мені».
У якийсь момент я подумала: а чому б і ні? Просто поспілкуватися — без жодних планів. Я точно не думала ні про зустріч, ні тим більше про якісь серйозні стосунки.
Так ми приблизно місяць спілкувалися онлайн, а потім усе-таки вирішили зустрітися. І вже після першої зустрічі, мабуть, з’явилася та сама іскра. Але навіть тоді я не загадувала далеко наперед. Усе розвивалося поступово.
А в результаті людина, якій я спочатку навіть не хотіла відповідати в Instagram, стала моїм чоловіком.
Як ваше оточення відреагувало на ваші стосунки? Чи стикалися ви зі стереотипами ще до шлюбу?
Так, спочатку реакція деяких моїх родичів була неоднозначною. Були певні переживання й упередження через те, що ми з чоловіком різного походження, а також через різницю в релігії.
А от мої німецькі знайомі відреагували абсолютно нормально. Ніхто не акцентував уваги ні на кольорі шкіри, ні на релігії — для них наші стосунки були просто стосунками двох людей.
Тому зі стереотипами ми справді зіткнулися ще до шлюбу, хоча це стосувалося далеко не всього нашого оточення. І, звичайно, я можу говорити лише про свій особистий досвід.
Які культурні відмінності між вами виявилися найскладнішими, а які, навпаки, зблизили вас?
Культурні відмінності у нас, звичайно, є. Мій чоловік дотримується мусульманських традицій і свят, а я — українських. Ми не намагаємося змінити одне одного чи відмовитися від чогось свого. Навпаки, поважаємо традиції одне одного, тому в нашій сім’ї є місце і для його культури, і для моєї.
Мабуть, найбільше відмінностей ми помічаємо у питаннях виховання дітей. Чоловік дуже серйозно до цього ставиться, уважний навіть до дрібниць і в деяких моментах більш принциповий, ніж я. У мене є дитина від першого шлюбу, і для мене дуже важливо, що чоловік також бере активну участь у її вихованні. Він не ставиться до неї як до «моєї дитини від попередніх стосунків» — для нього вона така ж частина нашої сім’ї.
Звичайно, наші погляди на виховання не завжди збігаються, і через це іноді виникають суперечки. Але ми намагаємося все обговорювати й знаходити компроміс.
З часом ми навчилися не сприймати наші культурні відмінності як проблему. Десь поступається він, десь — я. А в чомусь ми, навпаки, переймаємо щось одне від одного. Думаю, саме це й допомагає нам будувати нашу сім’ю.
Ваше відео викликало хвилю расистських і ксенофобних коментарів. Який із них вразив або шокував вас найбільше?
Мене, напевно, шокував не один конкретний коментар, а загальна картина. Найперше я звернула увагу на те, що переважна більшість агресивних коментарів була саме від чоловіків. І це змусило мене задуматися: якби на моєму місці був український чоловік, який одружився з жінкою іншої національності чи з іншим кольором шкіри, чи була б реакція настільки ж агресивною?
У коментарях мені писали про «зраду українського роду», про те, що я повинна була обрати українського чоловіка, навіть почали приплітати війну. І ось цього я взагалі не розумію. Яким чином війна визначає, кого я маю право кохати? Чому моє особисте життя хтось раптом сприймає як мій обов’язок перед нацією?
Іноді складалося враження, що за цими коментарями стоїть не лише расизм, а й певне ставлення до жінки: начебто чоловік може сам обирати, з ким йому бути, жити своє життя і створювати сім’ю з тією, кого він кохає, а жінці хтось має вказувати, кого їй «правильно» обрати.
Я українка, я люблю свою країну, і те, що мій чоловік чорношкірий та іншого походження, цього ніяк не змінює. Для мене дуже дивно бачити, як люди намагаються пов’язати ці абсолютно різні речі й навіть використовують тему війни, щоб засуджувати чужу сім’ю.
Тому найбільше мене вразили навіть не самі образливі слова, а те, скільки упереджень може стояти за одним звичайним сімейним відео — щодо кольору шкіри, національності й навіть того, як, на думку сторонніх людей, українська жінка повинна будувати своє особисте життя.
Як ви пояснюєте таку гостру реакцію частини української аудиторії на ваш вибір партнера?
Я думаю, що насамперед це стереотипи й упередження щодо людей іншого кольору шкіри та іншої національності. У частини людей досі є уявлення про те, якою повинна бути сім’я і, зокрема, кого українська жінка має обирати собі за чоловіка. І коли вони бачать щось, що не відповідає цим уявленням, реагують дуже різко.
Мені також здалося, що в моєму випадку до цього додалося ставлення саме до вибору жінки. Судячи з коментарів, для деяких людей мій шлюб — це не просто моє особисте рішення, а щось, за що я нібито повинна перед ними виправдовуватися.
А війна, на мою думку, просто стала для частини коментаторів ще одним аргументом, яким вони намагаються пояснити своє негативне ставлення. Мені писали, що я мала обрати українського чоловіка, що це нібито якийсь мій обов’язок. Але я не бачу тут жодного зв’язку.
Я обирала не країну, паспорт чи колір шкіри. Я обирала людину, з якою хочу жити й створювати сім’ю. І те, що мій чоловік іноземець, ніяк не робить мене менш українкою.
Чи стикалися ви з расизмом або упередженнями не в соцмережах, а в реальному житті?
Ні, особисто в реальному житті я з відкритим расизмом щодо нашої пари не стикалася. І, напевно, саме тому мене настільки здивувала реакція в соцмережах. До цього я навіть особливо не замислювалася над тим, що колір шкіри мого чоловіка для когось може бути проблемою.
Саме в інтернеті я вперше побачила таку кількість агресії та упереджень одночасно. У звичайному житті такого досвіду в мене не було.
Ви зараз живете в Німеччині. Чи відрізняється ставлення до вашої інтернаціональної родини там і в Україні?
У Німеччині ми не відчуваємо якогось особливого ставлення до нашої сім’ї. Тут інтернаціональні пари — звичайне явище, тому ніхто особливо не звертає уваги на те, що ми різного походження чи кольору шкіри.
Щодо України мені складно порівнювати саме реальне життя, тому що ми не жили там разом як сім’я. Але після того, що я побачила в коментарях від частини української аудиторії, моє сприйняття трохи змінилося. Якщо раніше я взагалі не думала про те, як нас там сприйматимуть, то зараз такі думки з’явилися.
Чесно кажучи, після всього прочитаного в мене навіть стало менше бажання їхати туди разом із чоловіком. Не тому, що я вважаю, що всі українці так думають — це точно не так. Просто коли бачиш стільки агресії до людини лише через її колір шкіри, мимоволі починаєш замислюватися, чи хотілося б зіткнутися з подібним уже не в інтернеті, а в реальному житті.
Чи хотілося вам через хвилю негативу менше показувати чоловіка та особисте життя в соцмережах?
Ні, навпаки. Я не хочу нічого приховувати. Це мій чоловік, це наша сім’я, наші діти, і я хочу так само ділитися моментами нашого життя, як робила це раніше.
Я точно не збираюся менше показувати чоловіка тільки через те, що комусь не подобається його колір шкіри чи наш шлюб. Якщо комусь неприємно на нас дивитися — можна просто не дивитися і пройти повз.
Я не можу контролювати думки інших людей, та й не хочу. Мені важливіше, щоб моя сім’я була щаслива. А що про нас думають незнайомі люди в інтернеті — мені, якщо чесно, байдуже.
Чому ви все-таки вирішили публічно говорити про расизм і не мовчати після таких коментарів?
Я вирішила про це говорити не для того, щоб когось перевиховати. Не думаю, що після моїх слів люди, які мають такі упередження, раптом змінять свою думку.
Я бачу, що расизм, на жаль, існує в різних країнах, не тільки в Україні. І я просто не хочу робити вигляд, що цієї проблеми немає.
Водночас я не хочу, щоб чужі упередження впливали на те, як я живу, що публікую і чи показую свою сім’ю. Це не те, через що я повинна щось змінювати у своєму житті.
Що б ви хотіли сказати людям, які досі вважають, що колір шкіри чи національність мають визначати, з ким людина може створювати сім’ю?
Насправді я не хочу їм нічого доводити. Я обирала людину, а не колір шкіри чи національність. Для мене важливо, як чоловік ставиться до мене, чи є між нами любов і повага, чи добре нам разом.
Сьогодні я можу сказати, що я щаслива у своєму шлюбі. Ми створили сім’ю, у нас народилася спільна дитина, і мій чоловік також бере участь у вихованні моєї дитини від першого шлюбу. Для мене це набагато більше говорить про людину і про сім’ю, ніж її національність чи колір шкіри.
Тому якщо хтось вважає, що я мала обрати іншого чоловіка тільки тому, що він був би українцем або мав інший колір шкіри, — це їхня думка. Я точно не хотіла б будувати своє життя, орієнтуючись на такі уявлення інших людей.
Я своїм вибором задоволена і своєю сім’єю щаслива. І для мене це набагато важливіше за думку сторонніх людей.
Більше про життя Ірини, її родину та особисті історії — у блозі @_irena.real_
