Чому людина прагне вірити, що хтось керує її долею, захищає від небезпек і гарантує справедливість? Чи може релігійна віра бути способом подолання страху перед невідомим? І чому інші люди не потребують ідеї вищих сил, щоб жити повноцінно, відповідально та знаходити сенс у власному існуванні? Психологічні дослідження допомагають зрозуміти, що стоїть за цими відмінностями.
Чому людина потребує віри?
Людський мозок постійно шукає закономірності, пояснення та причинно-наслідкові зв’язки. Нам комфортніше, коли ми розуміємо, що відбувається, можемо передбачити наслідки власних дій і хоча б частково контролювати майбутнє.
Проте реальність не пропонує абсолютної визначеності.
Люди хворіють, помиляються, втрачають близьких, переживають несправедливість. Навіть ретельно продумані плани можуть не здійснитися, а смерть залишається неминучою частиною людського існування.
Для багатьох людей усвідомлення цих обставин стає джерелом тривоги. Одним зі способів психологічно впоратися з нею може бути релігійна віра.
Уявлення про вищу силу, яка спостерігає за людиною, має певний задум і здатна втручатися в події, може створювати відчуття захищеності. Навіть коли обставини непередбачувані, людина отримує внутрішнє пояснення: усе відбувається не випадково, а має певний сенс.
У 2020 році психологині Голлі Енгстром і Крістін Лорін у науковому огляді Existential Uncertainty and Religion розглянули зв’язок між невизначеністю та релігійністю.
Авторки описали кілька механізмів, через які невизначеність може посилювати звернення до релігії: прагнення відновити відчуття контролю, зміцнити власну ідентичність, знайти пояснення подіям або психологічно впоратися з недосягнутими цілями.
Однак це не означає, що кожна віруюча людина звертається до релігії через страх. Віра також формується під впливом культури, виховання, соціального оточення, особистого досвіду та світоглядних переконань.
Коли контроль зникає, людина шукає його зовні
Одним із психологічних пояснень релігійної віри є теорія компенсаторного контролю.
У 2008 році психолог Аарон Кей разом із колегами опублікував у Journal of Personality and Social Psychology дослідження God and the Government: Testing a Compensatory Control Mechanism for the Support of External Systems.
У серії експериментів науковці виявили: коли в учасників знижували відчуття особистого контролю, за певних умов вони сильніше підтримували зовнішні системи, які символізують порядок, зокрема віру в Бога, що керує подіями, або державні інституції.
Інакше кажучи, коли людина відчуває, що не може контролювати власне життя, їй може ставати психологічно важливішою думка, що ситуацію контролює хтось інший.
У 2010 році Кей та його колеги розвинули цю ідею в науковому огляді Religious Belief as Compensatory Control, опублікованому в Personality and Social Psychology Review.
Дослідники розглянули релігійні переконання як один із можливих механізмів компенсації втрати контролю, що допомагає людині підтримувати відчуття впорядкованості світу.
Це не доводить, що релігія виникла виключно через страх або що кожна віруюча людина почувається безпорадною.
Проте результати демонструють важливий психологічний механізм: коли особистий контроль здається недостатнім, люди можуть шукати відчуття порядку в зовнішніх силах.
Віра як ілюзія контролю: де проходить межа?
Ще у 1975 році психологиня Еллен Ленгер описала феномен ілюзії контролю.
У дослідженні, опублікованому в Journal of Personality and Social Psychology, вона продемонструвала, що люди можуть переоцінювати власну здатність впливати на випадкові події.
Наприклад, можливість самостійно обрати лотерейний квиток може створювати відчуття більшого контролю, хоча об’єктивна ймовірність виграшу від цього не змінюється.
Подібні механізми іноді можуть проявлятися й у релігійних практиках.
Людина може молитися про одужання, успіх, безпеку чи вирішення складної ситуації. Молитва може приносити емоційне полегшення, допомагати впоратися з тривогою та підтримувати надію.
Проте психологічний ефект молитви не є доказом того, що надприродна сила втрутилася в перебіг подій.
Водночас було б помилкою вважати будь-яку молитву ілюзією контролю. Для багатьох людей вона є способом роздумів, вдячності або прийняття обставин, а не спробою вплинути на результат.
Саме тому важливо розділяти два питання: чи допомагає певне переконання людині психологічно? І чи є це переконання об’єктивно істинним?
Позитивна відповідь на перше запитання не означає автоматично позитивної відповіді на друге.
Чому одним людям складніше жити без гарантій?
У психології існує поняття толерантності до невизначеності — здатності переносити ситуації, у яких результат невідомий, інформації недостатньо, а майбутнє неможливо точно передбачити.
Люди відрізняються за тим, наскільки комфортно почуваються в таких обставинах.
У дослідженні, опублікованому в Journal of Clinical Psychology у 2019 році, Ешлі Гауелл та колеги вивчали зв’язок між непереносимістю невизначеності, релігійністю та психологічними симптомами.
Науковці виявили, що зв’язки релігійності з окремими психологічними показниками можуть відрізнятися залежно від того, наскільки складно людині переносити невизначеність.
Це свідчить, що психологічне значення релігії може бути різним для різних людей.
Для однієї людини віра може ставати джерелом підтримки. Для іншої — не мати такого значення або навіть супроводжуватися додатковими переживаннями.
Водночас існують люди, які не потребують остаточних відповідей, щоб почуватися психологічно стійкими.
Вони можуть будувати плани, розуміючи, що ті не обов’язково здійсняться. Розпочинати нові проєкти, допускаючи можливість невдачі. Приймати рішення, усвідомлюючи, що можуть помилятися.
Їм не обов’язково вірити, що все складеться добре.
Достатньо розуміти, що вони можуть оцінити ситуацію, адаптуватися та шукати інші рішення.
Реалізм — це не відсутність надії. Це здатність сподіватися, не вимагаючи гарантій.
Однак толерантність до невизначеності не можна автоматично прирівнювати до атеїзму. Серед віруючих також є люди, які добре приймають непередбачуваність, а серед нерелігійних — ті, хто прагне абсолютної визначеності.
Страх смерті: чи потрібна людині обіцянка безсмертя?
Усвідомлення власної смертності є однією з фундаментальних особливостей людської свідомості.
Ми знаємо, що наше життя завершиться, але по-різному ставимося до цього знання.
У психології існує теорія управління страхом смерті — Terror Management Theory. Вона досліджує, як усвідомлення смертності впливає на переконання, самооцінку та поведінку людини.
У 2010 році Кеннет Вейл та його колеги опублікували науковий огляд A Terror Management Analysis of the Psychological Functions of Religion.
Автори розглянули, як релігійні переконання можуть забезпечувати психологічну безпеку завдяки уявленням про вищий порядок, сенс існування та можливість безсмертя.
Проте чи означає це, що віруючі люди завжди менше бояться смерті?
Ні.
У 2018 році Джонатан Йонг та його колеги опублікували систематичний огляд і метааналіз досліджень зв’язку між релігійністю та страхом смерті.
Загальний зв’язок виявився неоднорідним. Дослідники також знайшли певні підтвердження гіпотези про те, що нижчий страх смерті може спостерігатися як серед переконаних віруючих, так і серед переконаних нерелігійних людей, тоді як невизначеність власної позиції іноді супроводжується більшою тривогою.
Водночас автори наголосили, що для остаточних висновків потрібні додаткові дослідження, особливо серед нерелігійних людей та в різних культурах.
Це важливий результат.
Він показує, що релігія не є єдиним можливим способом психологічно прийняти смертність.
Деякі люди знаходять розраду в переконанні, що життя продовжиться після смерті.
Інші приймають смерть як природне завершення біологічного існування.
Для них скінченність життя не обов’язково знецінює його.
Навпаки, вона може посилювати усвідомлення важливості теперішнього моменту.
Життя не обов’язково має бути вічним, щоб бути цінним.
Чому деяким людям не потрібна віра у вищі сили?
Відсутність релігійної віри не означає відсутності внутрішньої опори, моральних принципів, життєвих цілей чи надії.
Людина може не вірити в надприродне, але водночас любити, співчувати, допомагати іншим, створювати проєкти, будувати стосунки та знаходити сенс у власній діяльності.
Одним із психологічних понять, які допомагають описати таку позицію, є внутрішній локус контролю.
Він характеризує схильність людини пов’язувати результати власної діяльності зі своїми рішеннями, зусиллями та поведінкою.
Проте внутрішній локус контролю не означає, що людина вважає себе всемогутньою.
Навпаки, реалістичне ставлення до життя передбачає розуміння меж власного впливу.
Можна відповідально ставитися до своїх рішень і водночас усвідомлювати, що на результат впливають випадковості, зовнішні обставини та дії інших людей.
Наприклад, людина може відкрити власну справу, докласти максимум зусиль, але не отримати очікуваного результату.
Це не обов’язково означає, що вона зробила щось неправильно або що невдача має прихований задум.
Іноді обставини просто складаються несприятливо.
Реалістична реакція може полягати не в пошуку надприродного пояснення, а в аналізі причин, перегляді стратегії та пошуку нових можливостей.
Здатність діяти без гарантій і приймати можливість невдачі є важливим психологічним ресурсом.
Але цей ресурс не належить виключно атеїстам. Релігійні люди також можуть мати високий рівень особистої відповідальності, самостійності та психологічної гнучкості.
Чи потрібна релігія, щоб бути моральною людиною?
Одним із поширених аргументів на користь релігії є твердження, що саме віра допомагає людині розрізняти добро і зло.
Релігійні традиції справді можуть формувати моральні орієнтири, підтримувати благодійність, співчуття та соціальну відповідальність.
Але чи означає це, що без релігії людина менш здатна до добра?
Наукові дослідження не дають підстав для такого однозначного висновку.
У 2024 році в журналі Psychological Bulletin опублікували масштабний метааналіз Джона Майкла Келлі, Стефані Крамер та Азіма Шаріффа.
Дослідники проаналізували численні наукові роботи, присвячені зв’язку релігійності з просоціальністю — поведінкою, спрямованою на допомогу іншим.
Вони виявили невеликий позитивний зв’язок між релігійністю та просоціальністю.
Однак цей зв’язок суттєво залежав від способу вимірювання.
Коли люди самі оцінювали власну доброзичливість, зв’язок був помітнішим. Коли дослідники безпосередньо вимірювали просоціальну поведінку, він виявлявся значно слабшим.
Це не означає, що релігійні люди лише декларують моральність. Проте результати демонструють, наскільки важливо розрізняти самооцінку та реальні вчинки.
У науковому огляді Religion, Morality, Evolution, опублікованому в Annual Review of Psychology у 2012 році, психолог Пол Блум також звернув увагу на те, що релігія може мати як позитивні, так і негативні моральні наслідки, а багато механізмів її впливу не є винятково релігійними.
Отже, моральність не можна зводити лише до релігійних переконань.
Людина може не завдавати шкоди іншим не через страх божественного покарання, а тому, що розуміє чужий біль.
Допомагати не заради винагороди після смерті, а тому, що вважає підтримку інших цінністю самою по собі.
Бути чесною не тому, що за нею спостерігає вища сила, а тому, що чесність відповідає її власним принципам.
Для моральної поведінки не обов’язково потрібна віра в надприродне. Емпатія, співчуття, соціальна відповідальність і здатність оцінювати наслідки власних дій можуть існувати незалежно від релігії.
Критичне мислення: здатність сказати «я не знаю»
Ще одна важлива складова цієї теми — ставлення людини до власних переконань.
Ми схильні шукати інформацію, яка підтверджує наші погляди, і приділяти менше уваги аргументам, що їм суперечать. Це явище називають упередженням підтвердження.
Якщо людина переконана, що певна подія сталася завдяки надприродному втручанню, вона може особливо запам’ятовувати випадки, які підтримують це переконання.
Проте такий механізм властивий не лише релігійним людям. Він проявляється в політичних, соціальних, особистих та інших світоглядних питаннях.
Критичне мислення передбачає готовність перевіряти припущення, розглядати альтернативні пояснення та визнавати можливість помилки.
Важливо також розрізняти надію, довіру та релігійну віру.
Людина може сподіватися на успіх, довіряти близьким, мати життєві цілі та оптимістично дивитися в майбутнє, не поділяючи жодних релігійних переконань.
Надія на бажаний результат не тотожна впевненості, що цей результат гарантований.
Можна прагнути щастя, але розуміти, що життя не завжди буде комфортним.
Можна мріяти про майбутнє, допускаючи, що плани доведеться змінити.
Можна не знати, що відбувається після смерті, і не відчувати потреби заповнювати цю невідомість надприродним поясненням.
Іноді найбільш інтелектуально чесною відповіддю є проста фраза: «Я не знаю».
Визнання невизначеності не є слабкістю мислення. Воно може свідчити про здатність розрізняти знання, припущення та особисті переконання.
Чи можна назвати віру психологічною ілюзією?
Психологія демонструє, що релігійна віра може задовольняти важливі людські потреби: у безпеці, визначеності, контролі, приналежності, сенсі та психологічній підтримці.
За певних обставин віра може створювати суб’єктивне відчуття контролю над подіями, на які людина об’єктивно не здатна вплинути.
Саме в цьому контексті доречно говорити про можливі психологічні ілюзії.
Проте називати всю релігійну віру ілюзією лише на підставі її психологічних функцій було б науково некоректно.
Психологія досліджує, чому люди вірять, як формуються їхні переконання, які потреби вони задовольняють і як впливають на поведінку.
Але психологічне пояснення походження віри саме по собі не доводить ані існування, ані неіснування Бога.
Водночас суб’єктивна впевненість, навіть надзвичайно сильна, не дорівнює об’єктивному доказу.
Людина може щиро вірити в певне твердження, але сама щирість не робить його фактом.
Саме тому важливо розрізняти психологічну потребу в поясненні та наявність достатніх підстав вважати це пояснення істинним.
Прийняти реальність без гарантій
Реальний світ не завжди відповідає нашим очікуванням.
У ньому існують випадковості, втрати, помилки, несправедливість і події, які неможливо передбачити або контролювати.
Проте прийняття цих обставин не означає песимізму чи байдужості.
Навпаки, усвідомлення недосконалості світу може допомагати людині формувати реалістичні очікування, розвивати психологічну гнучкість і брати відповідальність за те, на що вона справді здатна впливати.
Не кожна невдача потребує містичного пояснення.
Не кожна трагедія має прихований задум.
Не кожне бажання обов’язково здійсниться.
І не на кожне запитання людство вже має відповідь.
Для одних людей релігійна віра стає важливим джерелом внутрішньої опори. Інші знаходять цю опору в собі, близьких людях, знаннях, цінностях і власних діях.
Жодна із цих позицій сама по собі не визначає інтелектуальну зрілість, моральність чи психологічну стійкість людини.
Проте здатність жити без абсолютних гарантій, визнавати власні помилки та приймати невизначеність є важливою навичкою незалежно від світогляду.
Адже для того, щоб цінувати життя, не обов’язково вірити, що хтось гарантує його справедливість, безпеку чи продовження після смерті.
Можна усвідомлювати, що світ недосконалий, майбутнє непередбачуване, а людське життя скінченне, — і водночас любити, мріяти, діяти, допомагати іншим та знаходити сенс у кожному прожитому дні.
Можливо, справжня внутрішня опора полягає не в упевненості, що все обов’язково буде добре, а в готовності зустрічати реальність такою, якою вона є.
Під час підготовки матеріалу використано наукові дослідження та огляди з психології релігії, присвячені механізмам віри, потребі в контролі, страху смерті, моральності та сприйняттю невизначеності.
- Aaron C. Kay та співавтори (2008) — God and the Government: Testing a Compensatory Control Mechanism for the Support of External Systems. Дослідження компенсаторного контролю.
- Aaron C. Kay та співавтори (2010) — Religious Belief as Compensatory Control. Релігійна віра як механізм компенсації втрати контролю.
- Holly R. Engstrom, Kristin Laurin (2020) — Existential Uncertainty and Religion. Взаємозв’язок екзистенційної невизначеності та релігійності.
- Ellen J. Langer (1975) — The Illusion of Control. Психологічний феномен ілюзії контролю.
- Ashley N. Howell та співавтори (2019) — Intolerance of Uncertainty Moderates the Relations Among Religiosity and Motives for Religion, Depression, and Social Evaluation Fears. Релігійність і непереносимість невизначеності.
- Kenneth E. Vail та співавтори (2010) — A Terror Management Analysis of the Psychological Functions of Religion. Психологічні функції релігії у контексті страху смерті.
- Jonathan Jong та співавтори (2018) — The Religious Correlates of Death Anxiety: A Systematic Review and Meta-analysis. Метааналіз зв’язку релігійності зі страхом смерті.
- John Michael Kelly, Stephanie R. Kramer, Azim F. Shariff (2024) — Religiosity Predicts Prosociality, Especially When Measured by Self-report: A Meta-analysis of Almost 60 Years of Research. Метааналіз релігійності та просоціальної поведінки.
- Paul Bloom (2012) — Religion, Morality, Evolution. Науковий огляд взаємозв’язків релігії, моральності та еволюції.
